Сьогоднішній євангельський уривок усім нам відомий з дитинства ― притча про сіяча. Насправді, про сіяча говориться лише в першому реченні, а більше цій притчі говориться про зерно і землю.
Кожної неділі (і не лише неділі) відбувається актуалізація цієї притчі. До когось це зерно Божої науки попадає через слухання Апостола, Євангелія чи виголошену проповіді. До когось через писане слово. До когось це слово звернене через сумління. Яким би не був вправний сіяч і яким би не було досконалим зерно, але в кінцевому підсумку, все в прямому сенсі «впирається» в ґрунт.
Чимало людей помічають у собі розсіяння в особистій молитві чи неуважність на Службі Божій. Цьому можна спокійно зарадити. Виходячи в неділю із храму, ми повинні розпочати приготування свого серця для прийняття Божого слова наступної неділі. Якщо би нам хтось сказав, що в неділю Ісус скаже щось особливе і окремо для Тебе, ми би з нетерпінням очікували на Службу Божу, вслухалися в кожне слово священника, слухали і молилися б разом із хором, пильно вдивлялися б в ікони та молитвенник, щоб знайти щось, що мені хоче сказати Господь. Я переконаний, що час такої молитви збіжить дуже швидко і прийняття Євхаристії стане апогеєм того спілкування і слухання. Все залежить від приготування. Якщо ми неуважні на молитві, значить ми не приготовані. Якщо ми не приготовані, значить ми не вважали за потрібне приготуватися. Якщо ми не вважали за потрібне приготуватися, не дивуймося з того, що ми якими зайшли до храму, такими й підемо додому ― безплідними.
